Очі, повні презирства,
Лукаво поглянули в небо.
Перші промені світла
Там сонце ранкове плело…
“Я обдумав, помислив,
І вирішив, хлопче: від тебе
В наше місто лиш біди
Вітрами з далів принесло.
Каламутиш ти воду
Своїми брехнею й плітками,
Але люди жадають
Спокійних блаженних життів.
Тільки волю народу
Своїми я вершу руками.
Знай, на тебе чекають
Останні хвилини в житті.”
Очі, вкриті грозою,
Суддя перевів на хлопчину:
“Добре. Досить комедій!
Ти просто мені заважав.
Справедливість сльозою
Не вимолить в мене й дитина.
Я давно жорсткосердий -
Прощення ніхто ще не знав.
Чорним круком на площі
Для тебе поставлено плаху.
І о шостій годині,
Як в дзвона ударить дзвонар,
То мотузки найтовщі
Твою шию здавлять, невдахо.
Тільки диво всесильне
Спасти тебе. Ним і не мар.”
Голуби клекотіли,
Схвильовано люди шептали:
“Що ж це нині здійсниться?
Хлопчину вже смерть стереже…”
І годинника стріли,
Як змії, на шосту вказали,
І дзвонар на дзвіницю,
Як завжди, піднявся уже…
Всі чекають удару ---
Ніщо не стривожить мовчання.
Дзвін хитнувся, і…тиша:
Ні звуку. Залізо мовчить.
Тільки жінка кривава,
Яку підштовхнуло кохання,
Учепившись, як кішка,
У дзвоні сталевім висить.
Всі удари – на себе,
Щоб дзвін ані дзенькнув, ні скрипнув…
Схвилювалися люди:
“Це диво! Всесильна любов! ”
аж суддя змилосердивсь,
і зняв із хлопчини провину.
Так і Бог світ цей любить –
За нас на хреста Він пішов.
Наше світле спасіння
В Ісусовій жертві величній.
Ми – не в силі спастися,
І дзвони ось-ось прозвучать…
Нам дає воскресіння
Христос в Своїй милості вічній.
На колінах молися,
Любов ще готова прощать.
Амінь
2003.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Я не своя - Надежда Горбатюк Читала 3-Царств гл.6 ст.7 и размышляла о благоговении и почитании Бога Его народом даже во время строения храма. И вдруг словно кто-то повернул рычаг:)), мысли потекли в совершенно другом направлении. Так родился стих "Молитвенные изменения". Написав его, я задумалась:"Как же так! Я же только-что размышляла совершенно о другом!"
Было бы логично, если бы пошли строки стиха на эту тему, но стих родился о другом...
Вот так продолжая размышлять, пришли на память слова Писания "вы не свои", а вслед за ними - этот стих "Я не своя".
И уже чуть позже, я поняла, что имея в своем пользовании чашку, я наполняю ее содержимым по своему желанию, будь то вода, молоко или чай. Не чашка мне диктует условия, что в нее налить, но я ею распоряжаюсь. Вот так и мы:))). Господь Сам знает, что и когда в Свой сосуд влить. Слава Ему! Аллилуйя!!!
