Тепле весняне сонечко ласкаво тулить свої промінчики до моєї щоки і нагадує, що скоро-скоро прийде літечко. Я дуже його чекаю, бо татусь пообіцяв, що ми поїдемо на відпочинок до моря. Тато і мама довго радились про це між собою, потім ще говорили з бабусею і прийняли якесь мудре рішення. Що значить: «мудре рішення» — я так і не зрозуміла, бо татусь на мої запитання нічого не пояснив, але прохав мене зробити дві важливі речі: добре вчитися і старанно допомагати бабусі. Це було зовсім неважко. З навчанням у мене все добре, бабусі я допомагаю, хоча мені дуже не подобається мити посуд в гарячій воді...
Але учора сталася така прикра подія, що я тепер взагалі не знаю, як все далі буде. Тому тихенько сиджу біля сараю, в якому жалібно нявчить наша киця Нуся. Від цього нявчання мені ще більше хочеться плакати. Двері в сарай зачинені, бо тато сказав, що кицю покарано і вона буде там сидіти, аж поки не навчиться ловити мишей. Я думаю про те, що може б і мене він закрив разом з Нусею в сарай, якби дізнався про те, що сталося насправді...
Рік назад тато подарував мамі на день народження мале кошенятко. Воно було біле і пухнасте, лише лапки чорненькі, так ніби на них взуті чорні капці. За рік кошеня підросло і стало гарною розумною кицею, яку всі любили. Але Нуся ще й далі продовжувала гратися зі мною в «бантика». Через цю гру я й наробила шкоди. Бабуся вже не раз просила мене гратися з кицею у дворі, але мені найбільше подобалось бігати з бантиком, прив’язаним до стрічки, навколо круглого столу. Учора вранці мама, чекаючи гостей, застелила цей стіл новою скатертиною і поставила посеред столу чудову вазу з квітами. Пахощі наповнили кімнату і було дуже весело ганяти з Нуською навколо столу, ніби на каруселі! Не знаю як, але я ненароком зачепила край скатертини. Нуся якраз впіймала мій бантик. Я смикнула за стрічку, намагаючись забрати бантик у киці, і побігла навколо столу. В цю мить скатертина зсунулась додолу і ваза розбилась... Я прожогом вилетіла з кімнати, міцно тримаючи у руці стрічку з бантиком. А Нуся, захоплена грою, продовжила гратися з мокрою скатертиною і скалками від вази. Прибігла бабуся і з лементом вигнала кицю з кімнати. Вона довго, охаючи і щось приговорюючи, визбирувала скалки від вази, а мені категорично заборонила заходити до кімнати: «Бо ноги поріжеш!»
Стрічку з бантиком я потайки викинула у сміття, бо дуже боялась що хтось здогадається про мою причетність до цієї шкоди. Коли батьки повернулись з міста, бабуся з обуренням розказала, яку шкоду зробило «оте дике створіння». Мама дуже засмутилась, але треба було готуватись до приходу гостей, і вона пішла поратись на кухню. Тато зачинив Нусю в сарай, а мене попрохав допомогти мамі. Я мовчки робила все, що вона мені загадувала, але про те, що насправді сталося, боялася і словом обмовитись. Я думала, що ніхто мене ні в чому не підозрює, бо вся провина впала на Нусю.
Вчора ввечері я навіть раділа, що все так владналося, а от сьогодні вже півдня не можу собі місця знайти. Йду до бабусі. Вона пече великі млинці, які потім перемащує густим яблучним повидлом. Я зачудовано дивлюся, як вона просто руками перевертає гарячий млинець на другий бік.
— А в руки не пече?— запитую я.
— Ні! — привітно усміхається бабуся. — Хочеш спробувати?
— Хочу, але боюся...
— Ну то давай спробуємо разом!
Спочатку в мене нічого не виходить, бо млинець пече мої пальчики.
— Я ніколи не зможу...— жалібно скиглю я.
— Зможеш! — підбадьорює бабуся. — Пробуємо ще раз!
І от десь за третьою спробою млинець стає слухняним і перевертається!
— Молодець! — радіє бабуся.
Від похвали мені стає тепло, але водночас і ніяково, бо я знову згадую вчорашню подію.
— Бабусю, — я притуляюсь до її руки, яка пахне молоком і хлібом, — а можна понести Нусі молочка?
— Ні, сонечко. — суворо відповідає вона. — Ми вже й так нашу кицю розбалували. А вона вже не кошеня. Нехай повчиться сама собі їжу добувати. Коти мають мишей ловити!
— Добре... — сумно зітхаю я і вмощуюсь на лавці. — А можна я ще щось запитаю?
Бабуся у відповідь ствердно киває головою, вправно наливаючи тісто на гарячу пательню.
— А що ви робите, коли не знаєте, як правильно вчинити?
Бабуся на хвилинку замислюється і дуже серйозно каже:
— Прошу в Бога мудрості і Він допомагає мені прийняти мудре рішення.
— Ой, бабусю, ви так складно говорите! Я ніяк не можу зрозуміти, що воно ото таке: мудре рішення...
— Тоді спробую пояснити простіше. — вона сідає поруч, ласкаво обіймає мене і навіть забуває про свої млинці...
— В молитві я розповідаю Богу про все,що мене турбує, бентежить, хвилює... Я прошу в Нього допомоги, щоб приймати добрі та правильні рішення. Мудре рішення — це вчинити не так, як ми самі того хочемо, а послухатись Божої поради. — задумливо каже бабуся.
— Як вам добре, що ви Бога чуєте. А я Його і не бачу, і не чую... — розчаровано піднімаюся я, пориваючись йти. Бабуся дає мені кілька млинців.
— А ти все ж таки спробуй поговорити з Ним!— навздогін гукає мені вона.
Я знов йду до сараю і прислухаюся. Киця не нявчить. Напевне, заснула. Заспокоївшись, я пробираюсь до своєї схованки за кущами смородини. Хоча зараз тут не дуже і заховаєшся, бо на кущах листочки ще маленькі та тендітні. Я сідаю на дошки і дістаю бабусині млинці. «Самкота!» Згадується порада бабусі про розмову з Богом. Хоча мої тато, мама, як і бабуся, вірять в Живого Бога і частенько розказують мені про Нього, я сама ще ні разу по-справжньому не молилась до Нього. Так, я повторювала слова молитви за дорослими, але сама...
Я хочу спробувати, але боюся... Це як отой млинець, якого треба перевернути на інший бік.. Але ж млинець я перевернула! І я починаю свою першу розмову з Богом. Я дуже хвилююся, бо хочу все сказати правильно і розумно, тому починаю здалеку, розказуючи Богу, що мої рідні вірять в Нього, а я теж хочу навчитися вірити і молитися, і чути Його, хоч Він невидимий і нечутний... І чим далі я розказую, тим простіше знаходяться слова, і я кажу навіть про те, про що ніби й не збиралася говорити...У про те, що дуже люблю моїх маму, тата і бабусю, але частенько не слухаюсь. І про те,що сварюся у школі з подружками, але дуже хочу бути доброю і мудрою. І про вчорашній випадок з розбитою вазою... Сльози градом котяться з моїх очей і я втираюсь подолом плаття. Враз я відчуваю, що рішення є! Воно дуже просте: піти і розказати все, як було насправді. Я сама дуже не хочу цього робити, але розумію, що Бога треба слухатись. Навіть якщо треба буде сидіти в сараї з Нусею... «Господи, будь ласка, допоможи мені.» — тихесенько шепочу я і рішуче вилізаю зі своєї схованки.
— Надійко, привіт! Ти що там робиш? — тато йде стежиною через город, повертаючись з роботи. Він підходить ближче і з тривогою зазирає в мої заплакані очі.
— Донечко, що сталося?!
— Татусю, все добре. — крізь сльози усміхаюсь я. —Я шукала у Бога мудре рішення!
—І що???— здивовано запитує тато, беручи мене на руки.
Я притуляюся до нього, ще раз подумки прошу в Бога допомогу і починаю розповідати татові про все...
Потім ми заходимо в будинок і мені знов доводиться говорити для мами та бабусі про те, що то я сама, а не Нуся, стягнула скатертину і розбила вазу. Мені дуже соромно, але я відчуваю Божу допомогу. Тато стоїть поряд, тримаючи мене за руку, і усміхається.
— Мудре рішення: говорити правду. — схвально киває бабуся.
— Я здогадалась, що це ти гралася з Нусею, — каже тихенько мама. — Але чекала, що ти зізнаєшся у всьому сама.
Вона цілує мене в заплакані щічки.
Враз я згадую:
— Ой, наша Нуся! Можна випустити її з сараю?
Ми всі дружно йдемо випускати полонянку. Відчиняємо двері і бачимо нашу кицю, яка гордовито тримає в зубах спійману мишку!
Батькам та дітям до роздумів:
«Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала, бо ліпше надбання її від надбання срібла, і від щирого золота ліпший прибуток її…»
(Приповісті 3:13,14)
Комментарий автора:
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Оповідання \"Мудре рішення\" ввійшло у цю книжечку
Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
